14:32 

1. Поняття "міжнародні злочини"

— Ты куда?! — Гулять… — Что значит: «Гулять»?! — Гулять — значит отталкиваться ногами от земли и рассекать личиком воздух!

Міжнародні злочини — це злочини, що порушують міжнародні зобов'язання, які є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому.
Міжнародні злочини:
— здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;
— здійснюються в безпосередньому зв'язку із державою;
— зазіхають на міжнародний мир і безпеку,
— загрожують основам міжнародного правопорядку;
— спричиняють відповідальність держави як суб'єкта
міжнародного права і персональну кримінальну відпо
відальності виконавців, що наступає в рамках міжнарод
ної, а в деяких випадках внутрішньодержавної (націо
нальної) юрисдикції.


2 вариант
Поняття "міжнародні злочини" (і "міжнародні правопорушення") були визначені Міжнародною Правовою Комісією в 1976 році в статті 19 Проектів статей про відповідальність держав:
1. Дія держави, що порушує міжнародні зобов'язання, є неправомірною дією в міжнародних відношеннях, незалежно від предмета порушених зобов'язань.
2. Неправомірна дія в міжнародних відношеннях, що явилася результатом порушення державою міжнародних зобов'язань, істотних для захисту фундаментальних інтересів світового співтовариства; це порушення признається світовим співтовариством злочином і в цілому складає міжнародний злочин.
3. Може, крім іншого, явитися результатом:
а) серйозного порушення міжнародного зобов'язання, коли це порушення подає особливу важливість для підтримки загального миру і безпеки;
б) серйозного порушення міжнародного зобов'язання, що набирає особливої важливості для забезпечення гарантій дотримання права на самовизначення народів (наприклад, підтримка силою колоніального режиму);
в) серйозного порушення (у широких масштабах) міжнародного зобов'язання, що подає особливу важливість для захисту прав людини, такого як заборона рабства, геноциду й апартеїду;
г) серйозного порушення міжнародного зобов'язання, що набирає особливої важливості для охорони і зберігання навколишнього середовища, такого як заборона масового забруднення атмосфери або водяного простору.
4. Будь-яка неправомірна дія в міжнародних відносинах, що не є міжнародним злочином відповідно до п. 2, складає міжнародне правопорушення.



3 вариант(реферат на эту тему)

У міжнародне право прийнято виділяти міжнародні злочини і злочину міжнародного характера.

Зазвичай під міжнародними кримінальними злочинами розуміються діяння окремих осіб, " прямо пов'язані до міжнародних злочинами держав " [1]. У цьому різницю між міжнародними злочинами держав і фізичних осіб іде за рахунок їх суб'єктам. У першому випадку в цьому виступають держави як такі, у другому — фізичні особи, тобто. особи, що спрямовують і здійснюють державну політику, що виражається в міжнародному злочині відповідного держави й відповідальні неї. Питання можливість притягнення до відповідальності держав спірне. Вперше він з'явився після першої Першої світової, як у міжнародних відносинах стала зміцнюватися ідея злочинності агресивної війни. Ця ідея, пройшовши крізь ряд міжнародно- правових актів, поступово перетворилася на чинний і вже дієвий принцип міжнародного права. Першим спробував встановлення цього знаку пов'язуються з створенням після першої Першої світової Ліги націй. У преамбулі до статуту цієї організації наголошується на необхідності прийняти деякі зобов'язання в запобіганню війни" та «суворо дотримуватися розпорядження міжнародного права, визнаного відтепер дійсним правилом поведінки урядів». У Статуте відзначалася зобов'язання членів Ліги «поважати та охороняти проти будь-якого зовнішнього нападу територіальну цілісність і існуючу політичну незалежність всіх членів Лиги».

Серед перших найвагоміших міжнародно-правових, поклали початок розробці інституту міжнародної відповідальності, стала Декларація про відповідальність гітлерівців за скоєні звірства, прийнята на Московської конференції міністрів закордонних справ СРСР, навіть Великобританії у жовтні 1943 року. Після цього з підсумкам Кримської конференції (лютий 1945 року) керівники трьох держав, висловлюючи свою ставлення до майбутнього Німеччини, заявили: «нашої непохитної метою є вигублювання німецького мілітаризму і нацизму й створення гарантій у цьому, що Німеччина не більше ніколи нічого очікувати може порушити світ всього мира».

Нарешті, 1 жовтня 1946 року було винесено Вирок Міжнародного військового трибуналу, що у грудні цього року отримав зізнання у Організації Об'єднаних Націй. У Резолюції з цього приводу зазначалося, що генеральна Асамблея ООН підтверджує принципи міжнародного права, вироблені Статутом Нюрнберзького трибуналу і що відбилися у його вироку; нині цих принципів мають універсальне значение.

Так створили перший прецедент залучення держави, вчинила міжнародне злочин, до міжнародно-правової відповідальності. Проте темпи розвитку цієї фінансової інституції виявилися настільки високими, як очікувалося, - занадто важким є перебування рішень, які відповідають необхідну більшість країн мира.

Надалі, після Нюрнберзького і Токійського процесів, у питаннях відповідальності держав за агресію, злочину проти світу і людяності головну роль став грати Рада безпеки ООН – одне із основних постійно діючих органів ООН. Відповідно до Статутом ООН Рада безпеки наділений широкі повноваження у справі мирного врегулювання міжнародних суперечок, недопущення військовим сутичкам між державами та інших порушень мира.

При кваліфікації поведінки держав необхідно враховувати обставини, наявність яких звільняє держави від відповідальності. Вони може бути два види — виключають виникнення відповідальності держави і виключають реалізацію відповідальності. Перші є ситуації, у яких поведінка держави, квалифицируемое в нормальних умов як правопорушення, визнається правомірним і породжує відповідальності. Другі – це фактичні ситуації, у яких породжена правопорушенням відповідальність фактично не осуществляется.

Різниця між поведінкою держави за таких обставин, які звільняють від відповідальності, і поведінкою, суміжним з правопорушеннями, полягає у тому, перше формально містить бачимо всі ознаки складу, тоді як друге лише зовні схоже правопорушення, але з містить усіх її признаков.

Разом про те російська наука міжнародного права відкидає кримінальну відповідальність держави як суб'єкти міжнародного правничий та саму можливість застосування щодо нього норм кримінального права.

Отримала міжнародне визнання юридичну закріплення кримінальна відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини відбуваються з неприменимостью термін давнини до таких злочинів. Відповідальність настає, якщо діяння окремих осіб пов'язані із злочинною діяльністю держави й державні органи.

Міжнародні злочину як злочини фізичних осіб отримали сучасне найменування як проти світу та безпеки людства. Джерелом норм про відповідальність ті злочину є Статут Міжнародного військового трибуналу (Нюрнберзького), створеного для процесу у справі головних військових (німецьких) злочинців, винних у розв'язанні Другої світової війни. У нього був сформульовані як підстави кримінальної відповідальності за злочину проти світу і людяності та військові злочину, і його конкретний зміст зазначених трьох різновидів кримінально-правових заборон (ст. 6). На місце серед злочинів було поставлено злочину проти світу, тобто планування, підготовка, розв'язання чи ведення агресивної війни чи війни у порушення за міжнародні договори, угод чи запевнення чи що у спільний план чи змові, вкладених у здійснення кожного з вищевказаних дій. До військових злочинів було зараховано діяння, є порушенням законів і звичаїв війни, що виражаються у вбивствах, катування чи проходження в рабство або інших цілей цивільного населення окупованій території, у вбивствах чи катування військовополонених чи осіб, що є на море, у вбивствах заручників, здирстві громадської чи приватної власності; безглуздому руйнуванні міст чи сіл; руйнуванні, не виправданому військової необхідністю, та інших злочинах. Статут трибуналу для Югославії доповнює і конкретизує цей перелік, включаючи до нього біологічні експерименти, примус військовополоненого чи громадянського особи служити у збройних силах ворога, взяття цивільних осіб, у ролі заручників і навіть позбавлення військовополоненого чи громадянського особи прав нормальну судочинство. Усе це взяте з Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949г. Заборонено також захоплення, руйнація чи навмисне ушкодження культурних, благодійних, навчальних, мистецьких та наукових закладів, історичних пам'яток, мистецьких та наукових произведений.

Злочини проти людяності — це вбивства, винищування, поневолення, посилання та інші жорстокості, допущені ним у відношенні цивільного населення до чи в часи війни, чи переслідування по політичним, расовим чи релігійних мотивів з єдиною метою здійснення чи зв'язки Польщі з будь-яким злочином, підлягає юрисдикції трибуналу, незалежно від того, були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де їх було скоєно [2]. Зазначена класифікація була репродукована й у Статуті Токійського міжнародного військового трибуналу (1946 г.).

Після Нюрнберзького і Токійського процесів у межах ООН тривала робота з розвитку нормативної бази, яка потрібна на боротьби з злочинами проти світу і людства. У цих цілях ще 1947 року у Резолюції 177 Генеральна Асамблея ООН доручила Комісії міжнародного права сформулювати принципи міжнародного права, визнані в Статуті Нюрнберзького трибуналу (в тому числі у його вироку) та проект Кодексу про злочини проти світу та безпеки людства. До питання на роботу з цього проектом Генеральна Асамблея поверталася неодноразово. У 1991 року у своїй XLIII сесії Комісія міжнародного права в попередньо прийняла у читанні проект цього Кодексу (див.: Організація Об'єднаних Нації. Генеральна Асамблея. Комісія міжнародного права. XLV сесія. 3 травня — 23 липня 1993 р. Коментарі і зауваження урядів щодо проекту Кодексу злочинів проти світу та безпеки людства, прийнятого у повторному першому читанні Комісією міжнародного права їхньому XLIII сесії, з. 3—15). Проте судячи з обговоренню цього проекту й роботі комісії з його доопрацюванні, його прийняття — справа неблизького будущего.

Основні злочину проти світу та безпеки людства (включаючи воєнні злочини, геноцид і економічні злочини проти людяності, крім того, перелік доповнився статутами трибуналів для Югославії й Руанди включенням до нього таких злочинів як тортури, ув'язнення, згвалтування, і навіть тероризм) увійшли до юрисдикцію Міжнародного трибуналу, заснованого Резолюцією Ради Безпеки ООН від 22 лютого 1993 р. для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні біля колишньої Югославії, і навіть Міжнародного трибуналу по Руанді, заснованого Резолюцією Ради Безпеки ООН від 8 листопада 1994 р. для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид та інші серйозні порушення міжнародного права, скоєні біля Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за таких злочинів, скоєні біля сусідніх держав. З іншого боку, 17 липня 1998 р. на Римської дипломатичної конференції ООН з приводу заснування Міжнародного кримінального суду було прийнято Статут Міжнародного кримінального суду як постійного судового органу, покликаного брати участь щодо таких злочинів проти світу та безпеки людства, геноцидом, злочину проти людяності, воєнні злочини і злочин агрессии.

Ці діяння розглядаються як злочинні незалежно від цього, були вони скоєно в часи війни або ж після неї. Разом про те, статути повоєнних трибуналів встановили істотне обмеження, яке у тому, що така діяння розглядаються як проти людяності в тому разі, якщо вони скоєно з єдиною метою здійснення чи у з злочинами проти світу чи військовими злочинами. Таким чином, цих злочинів, будучи досконалими над зв'язки й з війною, не підпадає під визначення злочинів проти человечности.

Статути Нюрнберзького і Токійського трибуналів мали на увазі лише злочину, зроблених у в зв'язку зі міждержавним конфліктом. У на відміну від цього статути нових трибуналів розглядають відповідні діяння злочинами проти людяності «що вони відбуваються під час конфлікту, він був міжнародного чи внутрішнього характера».

Перелічені вище злочину є власне міжнародні злочину, саме злочин з міжнародного права, точніше, за загальним міжнародного права. Через те, що злочинність відповідних діянь визначається загальним міжнародним правом, їхня цілющість поширюється будь-яких осіб, де вони не перебували, незалежно від того, відбито чи склад таких злочинів у законах країни, де їх скоєно. Ця принципова стан був зафіксовано вже у Статуті Нюрнберзького трибуналу, де йшлося про які підлягають його юрисдикції злочинах «незалежно від цього, були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де було скоєно, чи ні» (п. «з» ст. 6).

Другий вид злочинів з права є конвенційні злочину. Їх склад передбачено конвенціями, зобов'язували які беруть участь держави запровадити відповідні норми на свій кримінальна право з метою забезпечення юрисдикції. Традиційно використовується наступна формулювання: «Кожне Договаривающееся Держава приймає такі заходи, які може стати необхідними, аби з'ясувати свою юрисдикцію над злочином» (ст. 5 Конвенції боротьби з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971г.).

Зазвичай конвенції містять постанови, які зобов'язують держави у відповідність до міжнародним і національним правом прийматимемо всі практично здійсненні заходи для запобігання відповідних преступлений.

Що стосується скоєння конвенційних злочинів вирок виноситься на підставі норм національного права. Що стосується міжнародними злочинами міжнародний трибунал виносить вирок безпосередньо на основі міжнародного права, а національні суди можуть це робити як у основі міжнародного, і внутрішнього права.

На регіональному рівнях встановлюють і інші конвенційні злочину. У зв'язку з значним поширенням хабарництва при укладанні контрактів в 1996 р. Латинської Америки підписали конвенцію про співробітництво у викорененні брудного урядового бизнеса.

На відміну від злочинів проти світу та безпеки людства злочину міжнародного характеру (також є різновидом міжнародних злочинів) не в безпосередній зв'язок з діями государств[3]. До них належать злочину, передбачені, наприклад, ст. 205, 206, 227, 228, 231, 252 КК РФ. У цих нормах очевидна переплетення міжнародно-правових інтересів влади з внутрішньої (національної) юрисдикцією відповідних держав. Для такого (спільного) способу охорони суспільства злочинних зазіхань забороняються не будь-які суспільно небезпечні діяння, лише ті, здійснені біля одного держави (переходять національні кордону), проте лише оскільки може бути скоєно громадянином однієї держави на території іншої держави, а й у зв'язку з, що вони (ці злочину) зазіхають на нормальні відносини між державами, завдають збитки мирному співробітництва у різних галузях міждержавних відносин (економічних, соціально-культурних, майнових), і навіть організаціям, і громадянам. Типовими (характерними) злочинами такого виду можна назвати злочину, як фальшивомонетничество, викрадення повітряного судна, незаконні операції з наркотичними засобами. Скоєння цих злочинів набуває дедалі більш організованого характеру, і вони в що свідчить стають проявом міжнародної організованою преступности.

Є чимало та інших злочинів міжнародного характеру. До них ставляться торгівля рабами й обіг в рабство; торгівля людьми і експлуатація проституції третіми особами; виготовлення і збут порнографічних видань; підробка грошових знаків; незаконна торгівля наркотиками; незаконні ввезення, вивезення і передачі права власності на культурні ценности.

Ухваленим Комісією міжнародного права ООН проектом статуту міжнародного кримінального суду передбачено іще одна, змішаний вид міжнародних злочинів. У ньому йдеться, що юрисдикції суду ставляться також «злочину, встановлені договірними постановами чи затримання згідно з договірними постановами, перерахованими у Додатку, що з урахуванням конкретного особам поведінки представляють дуже серйозне злочин міжнародного характеру» (ст. 20).

Отже, посилання іде на конвенції, але в їх конкретні постанови. У Додатку значаться постанови про незаконному обороті наркотиків, тортури, про апартеїді. Але основну масу становлять постанови конвенцій, які можна охарактеризувати як антитерористичні. Це постанови про незаконному захопленні літаків, про противоправні дії щодо безпеки цивільної авіації, про злочинах проти осіб, які перебувають під міжнародної захистом, захоплення заложников.

У Європейської конвенції боротьби з міжнародним тероризмом, прийнятої Радою Європи на 1977г. ті накреслення підтверджуються тим, що у місце поставлені саме перелічені конвенції. Перелік доповнений правопорушеннями, пов'язані з використанням бомб, гранат, ракет, автоматичної зброї, посилок з небезпечними вложениями.

Це з тим, що у останнім часом тероризм стає дедалі небезпечним i поширене явище. Найчастіше вона спирається закордонні сили. Тому співробітництво держав боротьби з ним набуло велику актуальність. Європейська конвенція дає чітке уявлення про кваліфікацію цього злочину. Вона кваліфікує як злочин та спробу скоєння терористичного акту або у ролі спільника особи, яке вершить чи намагається зробити подібне преступление.

Найчастіше тероризм служить політичним цілям. Тож у Європейської конвенції спеціально обумовлено, що з забезпечення видачі злочинця ніяке злочин що така нічого очікувати розглядатися як політичне. Тероризм у політичних цілях щонайменше злочинний, ніж у будь-яких інших випадках. 2. Міжнародного трибуналу з реконструкції Югославії: створення, формування та деятельность.

Перш що розмовляти про міжнародному трибуналі щодо Югославії, необхідно сказати кілька слів про події, що призвели його створення. Отже, 1991 рік - символ війни - стертий сербської армією з землі хорватський місто Вуковар. 1992 рік - сербські концтабору для боснійських мусульман, відродження пам'яті Другої світової війни. Прицільний розстріл Сараєво і неприцільний - мусульманського анклаву Сребреніца. 1999-й - сербська армія очищає Косово від етнічних албанців - вигнали 740 тисяч жителів. 22 травня того ж року Міжнародного трибуналу з розслідування воєнних злочинів, вчинених у ході війни біля колишньої Югославії, пред'явив Мілошевичу обвинувачення у злочинах проти людяності, вчинених у Косово. Президент Югославії Слободан Мілошевич був першим чинним керівником держави, на арешт котрої міжнародна судова інстанція виписала ордер - за злочину проти человечности.

Минуло півстоліття після установи повоєнних трибуналів, як держави знову створити кримінальні трибунали. І знову обмежили їх юрисдикцію в часі та у просторі. Рішенням Ради Безпеки ООН 22 лютого 1993 р. заснований «міжнародний трибунал для переслідування осіб, винних в серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, скоєних біля колишньої Югославії, починаючи з 1991г.».

Отже, був чітко позначений юрисдикція особиста, територіальна, временная.

Рада обгрунтував рішення посиланням головою VII Статуту ООН, якою йде промову про повноваження у разі загрози світу і актів агресії. Але всі його повноваження ставляться до держав, а чи не до індивідам. Бо неспроможна передати прав більше, ніж сам має, та установа трибуналів грунтується широкому тлумаченні Статуту. Найпереконливіше обгрунтування з числа висунутих Генеральним Секретарем ООН полягає, мабуть, у цьому, що іншого шляху був. Нормальний шлях, шлях підписання договору зажадав б значного часу щодо його розробки та ратифікації. Через війну трибунали втратили сенс. У плані важливе значення мала легітимізація дій ради результаті їхні мовчазного визнання членами ООН.

Статут трибуналу для Югославії встановив юрисдикцію щодо «серйозних порушень міжнародного гуманітарного права». До них віднесено порушення загальновизнаних норм про захист жертв війни, як вони відбито у Женевських конвенціях 1949г. («право Женеви»), і навіть правил ведення великої війни, як вони відбито у Гаазьких конвенціях 1907г. і додатках до них («право Гааги»), і навіть геноцид та злочину проти человечности.

Офіційне становище обвинувачуваного, чи це главу держави чи уряду, не звільняє його від кримінальної відповідальності. Вони несуть відповідальність за те, що ні запобігли злочини своїми подчиненными.

Заснування міжнародних трибуналів на повинен перешкоджати діяльності національних судів стосовно відповідних злочинів. Трибунали неспроможна справитися з всієї масою злочинців. Тому діяльність національних судів у цій галузі має заохочуватиметься. Однак у разі порушення переслідування за одним й тому справі, пріоритет належить міжнародному трибуналу.

Трибунал складається з камер – дві судові справи і одна апеляційна; з прокурора і секретаря. Кожна судова камера складається з трьох суддів, а апеляційна з п'яти (всього 11). З метою економії коштів апеляційна камера трибуналу для Югославії служить також камерою трибуналу для Руанды.

Кандидати в судді пропонуються державами і з уявленню Ради Безпеки обираються Генеральної Асамблеєю терміном п'ять років; вони може бути переобрано нового термін. Кандидати в судді повинні мати необхідним досвідом та знаннями у галузі права, міжнародного права, включаючи гуманітарний право і право людини, а про знанні однієї з робочих мов, якими є англійську і французьку. Судді самі приймають правила процедури, тобто за суті – процесуальний кодекс.

Прокурор діє незалежно, як орган трибуналу. По уявленню Генерального секретаря ООН його призначають Радою Безпеки чотири роки. Прокурор для Югославії є й прокурором для Руанди. Він може починати розслідування щодо власної ініціативи або навіть виходячи з інформації, отриманої від урядів, органів ООН, міжурядових і навіть неурядових організацій. При проведенні розслідування держави зобов'язані надавати прокурору необхідне сприяння. Обвинувальний висновок стверджується судової камерою. Після цього видається ордер на арешт чи наказ про взяття під стражу.

Звинуваченому забезпечуються права відповідно до Міжнародним пактом про громадянських і політичні права. Трибунал вживає заходів за захистом постраждалих дітей і свідків. Єдиною мірою покарання є тюремне висновок. Можливо також прийняте рішення конфіскації майна, і поверненні їхнім законним власникам власності, видобутої злочинним шляхом. Тюремне висновок отбывается у державі, визначеному трибуналом на підставі списку держав, дали цього согласие.

Функціонування міжнародних трибуналів вимагає активного сприяння держав. Статути трибуналів зобов'язують держави надавати допомогу, включаючи розшук і впізнання, зняття показань і виявлення доказів, арешт і затримання, передачу обвинувачуваного трибуналу. Усе це потребує внесення відповідних положень в кримінальна і кримінально- процесуальне право государств.

Литература:

1.Вестник Московського Державного Університету. – Серія 11. Право. – 2000 №4 – з. 90-99.

2.Международное право: Підручник. Відп. Ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. – М. Міжнародні відносини. 2000.

3.Российская юридична енциклопедія. – М.: Видавничий Будинок ИНФРА-М, 1999. – Х, 1110 с.

4.Научно-практический коментар до Кримінального кодексу РФ. – М., 1999г.

5.И. Фісенка Відповідальність держав за міжнародні злочину – Білоруський журнал міжнародного правничий та міжнародних відносин, 1998, №3

6. О.Лукашук І.І. Міжнародне право. Особлива частина вже. Підручник. – М., 1997г.

----------------------- [1] Курс міжнародного права. За сім томах. Т. 6. М., 1992, з. 187 [2] Нюрнберзький процес. Збірник матеріалів. У томах. Т. 1. М., 1952, із 16-го [3] Карпец І.І. Злочини міжнародного характеру. М., 1979;

URL
   

_DeViL's_SiStEr_

главная